Переслідування ПЦУ в Криму є системними та послідовними.

Протягом усіх років окупації АР Крим та м. Севастополя Православна Церква  України (до 2019 року носила назву Українська Православна Церква Київського патріархату) потерпає від політики цькування її окупаційною владою.  Даний матеріал має на меті висвітлити основні елементи цієї політики та проаналізувати її як системне явище.

З чого все почалося і чому окупаційна влада переслідує церкву?

Ще 11 березня 2014 року архієрейський собор Київського патріархату зробив офіційну заяву, засудив окупацію, а також благословив українське військо і народ захищати суверенітет та територіальну цілісність своєї держави.

Таким чином церковне керівництво продемонструвало своє ставлення до російської влади в Криму виключно як до окупаційної та незаконно встановленої. Окрім того, у заяві Архієрейського собору були зафіксовані порушення прав віруючих, що вже мали місце у перші дні окупації, зокрема, викрадення парафіян Андрія Щекуна та Анатолія Ковальського.

У подальшому Кримська єпархія Православної Церкви України неодноразово підтримувала та надавала допомогу українським громадянам, що потерпали від репресій окупаційної влади.

Православна Церква України і в умовах окупації відкрито позиціонує себе як помісна церква українського народу, розвиває україномовну богослужбову традицію та молиться на службах “за Богом бережену державу нашу Україну, владу, народ та військо її”, що однозначно свідчить про несприйняття нею ідеології «русского мира», яка насаджується в Криму кремлівським режимом.

Будучи відверто авторитарною за своїм характером, російська влада в принципі не вважає прийнятним діалог з інакодумцями, намагаючись долати їх, як правило, за допомогою сили. В контексті Криму така тенденція ще більше загострюється, оскільки перед окупаційним режимом стоїть завдання створити наратив “споконвічно російського Криму” з метою перешкоджання його деокупації. Відповідно, російська влада намагається асимілювати або витіснити все, що не вписується у даний наратив та протистоїть йому. У релігійній сфері це відбувається через утиски релігійних організацій, що не є підконтрольними окупаційній адміністрації Криму. Відповідно, відверто проукраїнська позиція ПЦУ є приводом для постійного та різноманітного тиску на неї.

Окрім того, переслідування вірян та духовенства ПЦУ є складовою загальної політики РФ щодо витіснення з території Криму корінного населення і колонізації її своїми власними громадянами.

Розповсюдження законодавства РФ в Криму як фактор порушення прав віруючих ПЦУ

Відповідно до норм міжнародного гуманітарного права (надалі – МГП), що діють в умовах окупації, РФ має дотримуватись принципу status quo ante bellum, утримуючись від розповсюдження на окуповану територію власного законодавства. Щодо Криму цей принцип грубо порушений, оскільки законодавство РФ розповсюджене там у перші ж дні окупації.

Згідно законодавства РФ, протиправно розповсюдженого на територію Криму, членство в релігійній організації можливе лише за наявності російського громадянства або іншої законної підстави перебування в РФ, наприклад, посвідки на проживання[6]. Тобто, якщо людина хоче відкрито бути членом громади, вона має оформити паспорт РФ або посвідку на проживання. У разі відмови від отримання цих документів, людина не може бути членом релігійного об’єднання і до того ж позбавлена можливості постійно перебувати в Криму згідно міграційного законодавства РФ.

Такий підхід дуже негативно вплинув на релігійне життя парафіян та священиків Кримської єпархії ПЦУ, що не мали постійної реєстрації місця проживання в Криму на час початку його окупації. Наприклад, зафіксовано випадок вимушеного переїзду священика на материкову територію України через неможливість отримати паспорт або посвідку на проживання з огляду на відсутність кримської реєстрації. На сьогоднішній день він продовжує служіння, приїжджаючи до Криму періодично, але не більше, ніж на 90 діб протягом кожного періоду тривалістю в 180 діб. Така ситуація суттєво погіршує якість релігійного життя ввірених йому парафій: без священника прихожани не можуть регулярно брати участь у богослужіннях та приступати до церковних Таїнств.

Також примусовий перехід у правове поле РФ зумовив примусову перереєстрацію всіх юридичних осіб. Для церкви виконання цієї дії ускладнювалось додатковою необхідністю дотримання Федерального закону РФ “Про свободу совісті та релігійні об’єднання”. Відповідно до цього закону статус релігійної організації має лише об’єднання, що зареєстроване як юридична особа. При цьому, окупаційні органи влади неодноразово з формальних підстав відмовляли громаді ПЦУ в Криму у державній реєстрації, чим по суті позбавили її офіційного статусу та відповідних прав, що такий статус зумовлює.

2016 року в РФ був прийнятий т.з. “Закон Ярової”, який серед іншого вніс до кодексу РФ про адміністративні правопорушення нову норму, яка передбачає відповідальність за “незаконну місіонерську діяльність”. Свавільне тлумачення даної норми було використане у серпні 2021 року для адміністративного переслідування архімандрита ПЦУ Даміана за звершення Божественної літургії.

Тиск на духовенство та вірян ПЦУ в Криму і захоплення церковного майна

Із самого початку окупації священики та віряни ПЦУ зазнавали від окупаційної влади та агресивної проросійської громадськості різноманітних утисків та порушень прав людини.

У березні 2014 року “Самообороною Криму” були викрадені парафіяни Андрій Щекун та Анатолій Ковальський, що були піддані катуванням і нелюдському поводженню, в тому мотивованому релігійною ненавистю (зі Щекуна та Ковальського силоміць були зірвані натільні православні хрести).

21 липня 2014 року невідомими був спалений дачний будинок керівника єпархії – митрополита Климента.

03 березня 2019 року митрополит Климент був затриманий окупаційною поліцією при спробі виїхати в Ростов-на-Дону на судове засідання у справі українського політв’язня Павла Гриба.

Священник Максим Вологодін, що вимушено залишив Крим, повідомляв про спроби співробітників ФСБ завербувати його для отримання інформації про єпархію.

Староста однієї з громад, що також залишив Крим, повідомляв про виклики його на “бесіди” співробітниками МВС РФ, які прямо повідомляли, що діяльність його парафії небажана.

Одна з парафіянок ПЦУ в Криму повідомляє про випадок, коли люди, що влаштувались на державну службу після окупації, просили своїх батьків не ходити в українську церкву, оскільки це може спричинити для них проблеми на роботі.

23 серпня 2021 року архімандрит ПЦУ Даміан (в миру – Скоков Павло Георгійович) був притягнутий до адміністративної відповідальності за звершення Божественної літургії як за “незаконну місіонерську діяльність”. При цьому слід зауважити, що відправлення літургії не є місіонерською діяльністю навіть за законами РФ, оскільки воно відбувається для осіб, що вже є православними вірянами і не спрямоване на залучення до церкви нових членів з числа нецерковних людей.

Протягом 2014 року у єпархії ПЦУ в Криму були протиправно силою вилучені Покровський храм у с. Перевальне та храм Апостолів Петра і Павла і Святителя Миколая у м. Севастополі. Окрім того, окупаційна влада ініціювала судові процеси, в межах яких підконтрольні окупантам суди ухвалили рішення про вилучення будівлі кафедрального собору в м. Сімферополі та знесення парафіяльного храму у м. Євпаторії. Станом на сьогоднішній день ці рішення набули законної сили згідно окупаційного законодавства. І хоча вони не є є de facto виконаними наразі ризик вилучення кафедрального собору та знесення храму в Євпаторії залишається значним – це може відбутись у будь-який момент.

Системна політика утисків посилюється потужною кампанією у проросійських ЗМІ, що формує у населення негативний образ Кримської єпархії ПЦУ. Публікації, зроблені в межах даної кампанії, намагаються дискредитувати ПЦУ як релігійну організацію, виправдовують дії окупаційної влади щодо утисків церкви та перекладають відповідальність за такі утиски на саму церкву.

Наслідки

Станом на початок 2014 року Кримська єпархія ПЦУ налічувала у своєму складі 45 парафій, якими опікувалися 14 священнослужителів. На початку 2022 року у складі єпархії налічується всього 7 парафій та 4 священнослужителі. Таким чином, кількість парафій під тиском окупаційної влади зменшилась у більше, ніж 6 разів, а кількість священнослужителів – у більше, ніж 3 рази. По суті, на сьогоднішній день єпархія поставлена на грань виживання.

З точки зору міжнародного права

Відповідна політика окупаційної влади є абсолютно недопустимою з точки зору міжнародного гуманітарного права, що діє на окупованій території Криму та зобов’язує серед іншого поважати релігійне життя населення окупованої території.

Захоплення та вилучення храмів, а також вчинення дій, спрямованих на знищення церковної будівлі в Євпаторії можуть бути кваліфіковані як воєнні злочини відповідно до Римського статуту Міжнародного кримінального суду.

Джерело: Культура.Голос Криму

Автор: Микола Кіккас, адвокат, юрист Регіонального центру прав людини