40 людей в камері та постійні знущання: пастор з Дніпра чотири місяці провів у полоні в «ДНР».

Пастор протестантської церкви Дмитро (ім’я чоловіка змінено задля безпеки) потрапив в російський полон в березні 2022 року. Він поїхав волонтером в Маріуполь, щоб відвезти гуманітарку та евакуювати людей.  Але на зворотному шляху його затримали озброєні люди. За чотири місяці він змінив кілька місць несвободи. Пережив катування, моральні та фізичні знущання, дизентерію та нелюдські умови утримання. Свою історію він розповів юристам Правозахисної групи «СІЧ», на базі якої працює приймальня Української Гельсінської спілки з прав людини в м. Дніпро. Вони задокументували історію в рамках ініціативи «Трибунал для Путіна». 

З Маріуполя в полон

24 березня 2022 року пастор Дмитро виїхав на авто з Дніпра, щоб відвезти гуманітарну допомогу у Маріуполь та евакуювати звідти людей. Разом з ним їхали ще кілька автомобілів з волонтерською допомогою. Дмитро віз продукти, дитяче харчування, засоби гігієни, воду, пальне, ліки. Поки дісталися Маріуполя, проїхали не менше 15 блокпостів.

«Проходили по-різному. На деяких блокпостах, росіяни відбирали у нас частину продуктів харчування, сигарети», – розповідає пастор.

Діставшись Маріуполя, волонтери почали роздавати гуманітарну допомогу місцевим жителям.

«Я бачив озброєних російських військових. Обстановка у місті була жахлива. Все було розбите, розтрощене, тіла померлих людей вкриті ковдрами лежали просто на вулиці. Місцеві були як неживі. На обличчях жодних емоцій, порожнеча в очах. В одному з дворів я зустрів жінку, яка дуже хотіла виїхати, але не могла, бо їй потрібно було поховати вбитого чоловіка, який лежав просто неба в цьому ж дворі», – розповідає Дмитро.

Затримання

Ввечері того ж дня, коли волонтери поверталися назад, авто Дмитра раптом підрізав білий Mercedes. З нього вийшли чотири озброєні російських військовослужбовці та наказали волонтерам проїхати на фільтрацію у так звану «комендатуру».

Погрожуючи зброєю, Дмитра обшукали та почали допитувати. Після допиту, пастора помістили за решітку. 

«Спали на підлозі, було дуже холодно, замість туалету була пластикова пляшка. Годували хлібом з водою. Погрози були постійно: смертю, каліцтвом. Звинувачували в тероризмі, що ми вивозили бійців полку «Азов». Я намагався їм донести інформацію що я – священнослужитель, в мене інші цілі, я рятую людей, але мене ніхто не чув», – розповів Дмитро.

Дмитра та інших волонтерів перевозили ще до кількох місць несвободи, умови в яких були однаково жахливими. В одній з тюрем у камері, розрахованій на двох осіб було 20, в іншій – до 40 заручників.

«Вночі охоронці нас просто закрили, позакривали вікна, двері, як в концентраційному таборі. Складалося враження, що вони зараз пустять газ в камеру. Було дуже лячно. В цю ніч я не спав. Так як я пастор, ми всі молилися. На ранок нам принесли пару пляшок води, пару булок хліба. Ніякого розпорядку дня не було, періодично хліб і воду давали і все», – згадує свою першу ніч у такій камері Дмитро. 

Допити та катування

У черговій тюрмі у Донецькій області пастора допитував слідчий з позивним «Святой».

«Коли він дізнався що я пастир, почав ставити питання щодо моєї діяльності, цікавився в якій я церкві, які були мої задачі, як пастиря. Він мені сказав що в РФ протестантська церква поза законом, вважається сектою та екстремістською організацією», – згадує Дмитро.

Після кількох тюрем Дмитра перевезли до фільтраційної в’язниці в Оленівці. Саме тут його помістили у чотирьохмісну камеру, у якій вже знаходилися не менше 40 людей.

«Місця не було навіть присісти. В цій камері ми спали по черзі. Годували нас хлібом і водою. Їжі майже не було, ми голодували. Вода була технічна, брудна, з іржею та машинною олією. Від такої води у мене почалася дизентерія, піднялася температура, від інфекції було зневоднення, а воду доводилося пити ту ж саму. Туалет у камері, умивальника немає, запах стояв жахливий. Від цього сльозилися очі. Медичної допомоги не було, ліків не давали», – згадує пастор.

Весь час перебування у колонії заручників використовували, як робочу силу, – змушували лагодити бараки за власний кошт.

Моральний терор 

Вперше Дмитро зателефонував рідним тільки через два місяці після незаконного затримання. До цього вони не знали, де він.

«Після того, як привезли бійців «Азову», мене з іншими волонтерами перемістили в інший барак. Завдяки тому, що нас почали залучати до прийому військовослужбовців полку «Азов», в нас була можливість їм допомагати. Також ми могли з ними спілкуватися, у деяких були мобільні телефони, якими ми також змогли користуватися. Охоронці боялися заходити в барак до азовців, тому спілкуватися з ними направляли нас. Азовців шалено катували, забивали до смерті», – розповідає Дмитро.

Пастора намагалися морально зламати. Його сильно били, погрожували вбити його та його рідних, казали,  що він звідти ніколи не вийде, що додому він вже не повернеться, що Україні він не потрібний, і що вся територія України окупована.

Дмитро каже, перебуваючи у повному інформаційному вакуумі, було дуже важко чинити опір і не втрачати надію.

Звільнення та правовий захист

Провівши чотири місяці у полоні, в липні 2022 року Дмитро був звільнений.

«Нас вивели без грошей з довідкою про звільнення за межі колонії, спочатку ми поїхали до Донецька, до УБОЗу за своїми документами та речами, а потім через територію Росії я виїхав на територію Євросоюзу», – розповідає чоловік.

Чоловік звернувся за правовою допомогою до юристів Правозахисної групи «СІЧ». Юристка Юлія Полєхіна задокументувала його свідчення. Нині вона допомагає пастору отримати грошову компенсацію від держави за перебування у полоні.

«Наразі ми підготували усі необхідні запити для того, щоб Дмитро міг отримати виплату від держави. Оскільки Дмитро був звільнений з полону не в рамках офіційного обміну Координаційного штабу, нам довелося робити більше запитів та шукати додаткові докази порушення норм Женевської конвенції про захист цивільного населення під час війни», – пояснює вона. 

Ця інформація зібрана та зафіксована юристкою Правозахисної групи «СІЧ» Юлією Полєхіною

Джерело: helsinki.org.ua